Директива 2009/119/ЄС

ДИРЕКТИВА РАДИ 2009/119/ЄС

від 14 вересня 2009 року

зобов’язання держав-членів підтримувати мінімальний рівень резервів сирої нафти та/або нафтопродуктів

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства та, зокрема його статтю 100,

Беручи до уваги пропозицію Комісії,

Беручи до уваги висновок Європейського Парламенту,

Беручи до уваги висновок Європейського економічно-соціального комітету,

Після проведення консультації з Європейським інспектором з захисту даних,

Оскільки:

1. Питання забезпечення Співтовариства сирою нафтою та нафтопродуктами залишається дуже важливим, зокрема для транспортного сектору та хімічної промисловості.
2. Зростаюча концентрація виробництва, зменшення запасів нафти, а також збільшення обсягів світового споживання нафтопродуктів, — все це призводить до збільшення ризиків виникнення проблем у забезпеченні нафтою та нафтопродуктами.
3. Європейська Рада у своєму плані дій (2007-2009), що має назву «Енергетична політика для Європи» наголосила на тому, що існує необхідність підвищувати рівень безпеки постачання, як на рівні всього Європейського Союзу (ЄС), так і на рівні кожної держави-члена, inter alia шляхом перегляду механізмів Союзу зі зберігання нафти, зокрема, що стосується наявності резервів нафти на випадок кризи.
4. Така мета передбачає зокрема, що відбудеться підвищена конвергенція між системою Співтовариства та системою, що була передбачена «Міжнародним енергетичним агентством» (у подальшому названим «МЕА»).
5. На підставі Директиви Ради 2006/67/ЄС від 24 липня 2006 року про зобов’язання держав-членів підтримувати мінімальний рівень резервів сирої нафти та/або нафтопродуктів оцінка резервів здійснюється у порівнянні з середнім значенням добового внутрішнього споживання протягом попереднього календарного року. Натомість, зобов’язання зі зберігання, накладені на підставі Угоди про міжнародну енергетичну програму від 18 листопада 1974 року (в подальшому названої «угоди МЕА») оцінюються на основі чистого імпорту нафти та нафтопродуктів. Таким чином, а також у зв’язку з іншими відмінностями методики, існує необхідність адаптувати метод обчислення зобов’язання на зберігання так само як і метод, що стосується оцінки екстрених резервів Співтовариства для того, щоб наблизити їх до методів, що використовуються в рамках угоди МЕА, не говорячи про той факт, що може існувати необхідність в тому, що методи обчислення МЕА повинні бути оціненими з огляду на технологічну модернізацію, що відбулася протягом останніх десятиліть та, що держави, які не є членами МЕА, що повністю залежать від імпорту могли б мати необхідність у більш тривалому строці для адаптації їх зобов’язань зі зберігання. Зміни до методів та порядок обчислення рівнів зберігання можуть виявитися необхідними та сприятливими для забезпечення більшої узгодженості з практиками МЕА, враховуючи, наприклад, зміни, що призводять до зниження у деяких держав-членів проценту скорочення на 10%, що застосовується для обчислення резервів, це дозволило б різне поводження з запасами бензино-лігроїнової фракції або врахування резервів, що зберігаються на танкерах в територіальних водах будь-якої держави-члена.
6. Власне виробництво нафти може саме по собі призвести до безпеки постачання і, отже, могло б обґрунтувати той факт, що держави-члени, які є виробниками нафти, утримують резерви, що є нижчими за резерви інших держав-членів. Однак, подібний відступ не повинен би був призвести до значної зміни зобов’язань зі зберігання у порівнянні з зобов’язаннями, що застосовуються на підставі Директиви 2006/67/ЄС. Таким чином, з цього випливає, що зобов’язання зі зберігання деяких держав-членів повинно було б бути встановленим по відношенню до цифри внутрішнього споживання нафти, а не по відношенню до імпорту.  
7. У своїх висновках Президія Європейської Ради, що була скликана в Брюсселі 8 та 9 березня 2007 року зазначила, що все більш і більш важливою і нагальною є необхідність того, щоб Співтовариством було запроваджено інтегровану енергетичну політику, яка б об’єднувала заходи, що вживаються на європейському рівні та рівні держав-членів. Таким чином основнім є забезпечення підвищеної конвергентності стандартів, що гарантуються механізмами зберігання, запровадженими на території різних держав-членів.
8. Наявність резервів нафти та заходи з безпеки енергопостачання є основними складовими суспільної безпеки держав-членів та Співтовариства. Існування центральних об’єктів зберігання (ЦОЗ) на території Співтовариства дозволяє наближатись до таких цілей. Для того, щоб дозволити зазначеним державам-членам найкраще використовувати їх національне право для визначення статусів їх ЦОЗ, зменшуючи фінансовий тягар на кінцевих споживачів, що виникає в результаті такої діяльності зі зберігання, достатньо заборонити комерційне використання резервів, дозволивши утримання резервів в будь-якому місці Співтовариства будь-яким заснованим для цієї мети ЦОЗ.
9. Враховуючи цілі законодавства Співтовариства, що стосується нафтових резервів, можливе занепокоєння деяких держав-членів, що стосується безпеки та наміру зробити більш суворими та прозорими механізми єдності між державами-членами, існує необхідність зосередити, наскільки останнє є можливим, діяльність ЦОЗ на їх національній території.
10. Повинна існувати можливість утримання нафтових резервів в будь-якому місці Співтовариства за умови належного врахування питання їх фізичної доступності. Таким чином, суб’єкти господарювання, на яких покладаються зазначені зобов’язання зі зберігання, повинні мати можливість звільнитися від їх зобов’язань шляхом делегування останніх іншим суб’єктам господарювання або одному з ЦОЗ. Крім того ризики дискримінаційних практик на національному рівні будуть скорочені, за умови, що зазначені зобов’язання можуть бути делегованими одному вільно вибраному ЦОЗ, який розміщується на території Співтовариства шляхом сплати обмеженої суми за вартістю наданих послуг. Право будь-якого суб’єкта господарювання здійснювати делегування не повинно призводити до зобов’язання будь-якого учасника приймати це делегування, якщо інше не передбачено положеннями цієї Директиви. Якщо держави-члени вирішують обмежити право операторів на делегування, вони повинні стежити за тим, щоб операторам було гарантовано право на делегування певного мінімального відсотку їх зобов’язання; отже, зазначені держави-члени повинні переконатися в тому, що їх ЦОЗ погодиться на делегування зобов’язання на зберігання, що стосується обсягів резервів, необхідних для забезпечення зазначеного мінімального відсотку.
11. Держави-члени повинні забезпечити повну експлуатаційну готовність всіх резервів, що зберігаються відповідно до законодавства Співтовариства. З метою гарантування такої готовності не повинно бути жодного зменшення або обмеження права власності на зазначені резерви, що матиме здатність перешкоджати їх використанню у випадку порушення постачання нафти. Не повинні враховуватись нафтопродукти, що є власністю підприємств, яким загрожує значний ризик примусового стягнення в судовому порядку їх активів. Якщо на операторів було покладено зобов’язання на зберігання, то ознакою існування такого ризику може вважатись порушення процедури банкрутства або конкордат.
12. У випадку нагальної необхідності або місцевої кризи може виявитись належним дозволити державам-членам використовувати частину їх резервів для швидкого подолання такого становища. Такі випадки нагальної необхідності або місцеві кризи не включатимуть ситуації, що виникли в результаті змін ціни на сиру нафту або нафтопродукти, але можуть мати відношення до порушення постачання природного газу, що потребує переключення на інше паливо, тобто перехід на використання сирої нафти або нафтопродуктів як палива для виробництва енергії.
13. У зв’язку з потребами, пов’язаними з впровадженням стратегій дії у надзвичайних ситуаціях, конвергентності стандартів, що гарантуються національними механізмами зберігання, а також потреби забезпечувати найкращий огляд рівнів резервів, зокрема у випадку кризи, держави-члени та Співтовариство повинні мати у розпорядженні засоби для забезпечення посиленого контролю за зазначеними резервами. Резерви, що зберігаються на підставі двосторонніх угод або договірних прав на купівлю певних обсягів резервів («талони»), які задовольняють всім запровадженим чинною Директивою зобов’язанням, повинні становити корисні інструменти, що є сумісними з такою метою збільшеної конвергентності.
14. Той факт, що значна частина зазначених резервів є власністю держав-членів або ЦОЗ, заснованих різними національними органами, повинен надавати можливість для підвищення рівнів контролю та прозорості, принаймні на цій частині резервів.
15. Для того, щоб сприяти підвищенню рівня безпеки енергопостачання на території Співтовариства, резерви, так звані «спеціальні резерви», що були набуті у власність державами-членами або ЦОЗ та засновані на основі прийнятих державами-членами рішень, повинні відповідати реальним потребам у випадку кризи. Крім того вони повинні мати окремий правовий статус, який забезпечує їх абсолютну доступність на випадок виникнення кризи. З цією метою зазначені держави-члени повинні стежити за тим, щоб були вжиті необхідні заходи для безумовного захисту зазначених резервів проти всіх заходів примусового виконання.
16. Обсяги, які повинні були перебувати у власності ЦОЗ або держав-членів повинні були бути закріплені на цьому етапі на рівні, що був незалежно та добровільно визначений кожною із зазначених держав-членів.  
17. З огляду на необхідність підвищувати рівні контролю та прозорості, екстрені резерви, що не є спеціальними резервами, повинні підлягати підвищеним вимогам з моніторингу та, в певних випадках, держави-члени повинні були б офіційно повідомляти про заходи, якими визначається доступність екстрених резервів та про зміну положень щодо їх зберігання.
18. Коливання обсягу спеціальних резервів внаслідок окремих операцій з заміни резервів могли б бути дозволеними з метою виконання таких необхідних видів діяльності, як операції, що вимагаються для відновлення резервів, забезпечення дотримання нових специфікацій продукту або опублікування нових оголошень про закупівель в сфері зберігання.
19. Якщо екстрені та спеціальні резерви були змішані з іншими резервами, що утримуються суб’єктами господарювання, належить наголосити на прозорості рівнів екстрених резервів.
20. Закріплені Директивою 2006/67/ЄС частота, з якою робляться виписки про стан резервів та строк, протягом якого останні повинні передаватись, видаються невідповідними по відношенню до різних систем зберігання нафти, запроваджених в інших частинах світу. В Резолюції про макроекономічні наслідки збільшення ціни на енергію Європейський Парламент заявив про свою підтримку на користь більш частого звітування.
21. З метою уникнення подвійного звітування, що стосується інформації, яка надається державами-членами про різні категорії продукції Регламент Європейського Парламенту та Ради (ЄС) № 1099/2008 від 22 жовтня 2008 року щодо енергетичних статистичних даних повинен бути відправним пунктом для різних категорій нафтопродуктів, передбачених цією Директивою.
22. З метою посилення безпеки постачання, забезпечення ринків більш повною інформацією, переконання споживачів щодо стану резервів нафти та оптимізації засобів передачі інформації існує необхідність передбачити, що у подальшому до правил складання статистичних виписок, а також до правил передачі таких виписок можуть бути внесені зміни та уточнення.
23. Керуючись тими самими цілями необхідно поширювати складання та подання статистичних звітів також і на інші, ніж екстрені та спеціальні резерви. Крім того належить передбачати, що зазначені виписки повинні подаватись щомісяця.
24. У поданих Комісії виписках можуть виявитись похибки та помилки, отже найняті або уповноважені Комісією особи повинні мати можливість вивчити стан підготовки до надзвичайних ситуацій та резерви держав-членів. Належить спиратися на національні механізми держав-членів для переконання в тому, що зазначені перевірки дійсно проводяться відповідно до національних процедур.  
25. Отримані або зібрані дані повинні підлягати повній інформаційній та статистичній обробці, яка потребує використання інтегрованих технічних засобів та процедур. Отже, Комісія повинна мати можливість вжити всі необхідні для цього заходи, зокрема здійснити розробку нових інформаційних систем.
26. Захист фізичних осіб, що стосується обробки державами-членами даних персонального характеру визначається Директивою Європейського Парламенту та Ради 95/46/ЄС від 24 жовтня 1995 року про захист фізичних осіб, що стосується обробки даних персонального характеру та про вільний обіг зазначених даних, а захист фізичних осіб, що стосується обробки Комісією даних персонального характеру визначається Регламентом Європейського Парламенту та Ради (ЄС) № 45/2001 від 18 грудня 2000 року про захист фізичних осіб, що стосується обробки даних персонального характеру інституціями та органами Співтовариства та про вільний обіг цих даних. Цими актами зокрема вимагається, щоб обробка даних персонального характеру була обґрунтована законною метою та щоб зібрані випадковим чином дані персонального характеру були негайно знищені.
27. Біопальне так само, як і певні добавки, часто змішується з нафтопродуктами. Якщо воно змішується або призначається для змішування з зазначеними продуктами, повинна існувати можливість його врахування як під час обчислення зобов’язання на зберігання, так і під час обчислення рівнів резервів, що утримуються.
28. Зазначеним державам-членам повинно дозволятись задовольняти зобов’язання, що можуть бути на них покладені в результаті рішення про введення в обіг резервів, прийнятого на виконання угоди МЕА або заходів з її виконання. Правильне та вчасне виконання рішень МЕА є ключовим фактором для отримання можливості ефективно реагувати у випадку проблем з постачанням. З цією метою держави-члени повинні ввести в обіг частину їх екстрених резервів в міру того, що передбачено в зазначеному рішенні МЕА. Комісія повинна тісно співпрацювати з МЕА та базувати свою діяльність на рівні Співтовариства на методології МЕА. Зокрема Комісія повинна бути в змозі рекомендувати введення в обіг резервів всіма державами-членами, якщо останнє є необхідним для доповнення та полегшення виконання рішення МЕА, яким МЕА пропонує своїм членам вводити резерви в обіг. Державам-членам належить позитивно реагувати на такі рекомендації Комісії для того, щоб сприяти підвищенню рівня солідарності та єдності на рівні Співтовариства між державами-членами, що входять до складу МЕА та державами-членами, що не входять до його складу, що стосується реагування на припинення постачання.  
29. Директива Ради 73/238/ЄЕС від 24 липня 1973 року про заходи, призначені послабити наслідки від проблем з постачанням сирої нафти та нафтопродуктів ( ) має на меті зокрема компенсувати або хоча б послабити шкідливі наслідки від будь-яких можливих ускладнень, навіть миттєвих, внаслідок яких відбувається значне скорочення поставок сирої нафти або нафтопродуктів, враховуючи значні порушення, що могли б бути спричиненими в економічній діяльності Співтовариства таким скороченням. Цією Директивою повинні передбачатись аналогічні заходи. 
30. Директива 73/238/ЄЕС також має на меті створити консультативний орган для сприяння координації конкретних заходів, що були вжиті або передбачені державами-членами в цій галузі. Такий орган повинен бути передбачений цією Директивою. Для кожної держави-члена виявляється необхідність мати план, що може бути використаний у випадку проблем з забезпеченням сирою нафтою або нафтопродуктами. Також належить, щоб кожною державою-членом були прийняті положення щодо організаційних заходів, які мають бути вжитими у випадку кризи.
31. Виходячи з того, що цією Директивою вводиться певна кількість нових механізмів, є підстави передбачити перевірку її застосування та дії.
32. Ця Директива замінює або охоплює всі аспекти, що розглядались Рішенням Ради 68/416/ЄЕС від 20 грудня 1968 року про укладення та виконання окремих міжурядових договорів, що стосуються зобов’язання держав-членів підтримувати мінімальний рівень резервів сирої нафти та/або нафтопродуктів. Таким чином застосування зазначеного рішення стає безпредметним.
33. Виходячи з того, що мета цієї Директиви, а саме підтримка високого рівня безпеки постачання нафти на території Співтовариства завдяки надійним та прозорим механізмам, що базуються на солідарності між державами-членами, з дотриманням правил внутрішнього ринку і конкуренції, не може бути реалізованою достатнім чином державами-членами і, отже, може, з огляду на розміри та наслідки діяльності, бути краще реалізованою на рівні Співтовариства. Співтовариство може вжити заходи на підставі принципу субсидіарності, передбаченого статтею 5 Договору. Відповідно до викладеного в зазначеній статті принципу пропорційності ця Директива не виходить за межі того, що є необхідним для досягнення мети.
34. Належить ухвалити необхідні заходи для впровадження цієї Директиви відповідно до Рішення Ради 1999/468/ЄС від 28 червня 1999
    року про закріплення порядку реалізації наданих Комісії виконавчих повноважень.
35. Відповідно до пункту 34 міжінституційної угоди «Про краще законотворення» держави-члени заохочуються до розробки для них самих та в інтересах Співтовариства їх власних таблиць, які ілюструють, в міру можливості, відповідність між цією Директивою та заходами з транспонування, а також їх оприлюднення.
36. Таким чином належить скасувати Директиви 73/238/ЄЕС та 2006/67/ЄС, а також Рішення 68/416/ЄЕС,

УХВАЛИЛА ТАКУ ДИРЕКТИВУ:

Стаття 1

Мета

Цією Директивою запроваджуються правила, спрямовані на забезпечення підвищеного рівня безпеки для постачання нафти на територію Співтовариства завдяки гнучким та прозорим механізмам, що ґрунтуються на солідарності між державами-членами, на підтримання мінімального рівня резервів сирої нафти та/або нафтопродуктів, а також на впровадження необхідних процедурних засобів для того, щоб уникнути значного дефіциту.

Стаття 2

Визначення

Для цілей цієї Директиви застосовуються такі визначення:

(a)  «розрахунковий рік» означає календарний рік даних щодо споживання або чистого імпорту, що використовуються для розрахунку рівня резервів, які належить зберігати або рівня резервів, що фактично зберігаються у будь-який визначений час;

(b)  «добавки» означає інші речовини, ніж вуглеводні, що додаються до продукту або змішуються з ним з метою зміни його властивостей;

(c)  «біопальне» означає рідке або газоподібне паливо, що використовується для транспорту та виготовляється з біомаси, виходячи з того, що «біомаса» є біодеградованою фракцією продуктів, відходів та залишків сільського господарства (враховуючи речовини рослинного та тваринного походження), лісового господарства та близьких до нього галузей промисловості, а також біодеградованою фракцією промислових та міських відходів;

(d)  «внутрішнє споживання» означає загальні обсяги, обчислені відповідно до Додатку ІІ, що були доставлені в країну для комплексу енергетичного та неенергетичного використання; воно включає поставки для переробного сектора та поставки для промисловості, транспортного сектора, домогосподарств та інших секторів для «кінцевого» споживання; воно включає також власне споживання енергетичного сектора (за винятком палива для нафтопереробних заводів);

(e)  «міжнародне фактичне рішення про введення в обіг резервів» означає будь-яке чинне рішення Ради директорів Міжнародного енергетичного агентства, що має на меті забезпечити наявність на ринку сирої нафти та нафтопродуктів шляхом введення в обіг резервів її держав-членів та/або застосування додаткових заходів.

(f)   «центральний об’єкт зберігання» (ЦОЗ) означає організацію або установу, якій можуть бути надані повноваження діяти в цілях набуття, обслуговування або продажу резервів нафти, зокрема екстрених та спеціальних;

(g)  «значне припинення постачання» означає значне та раптове зниження постачання сирої нафти та нафтопродуктів до Співтовариства або будь-якої держави-члена, незалежно від того, чи призвело воно до міжнародного фактичного рішення про введення в обіг резервів;

(h)   «міжнародні морські бункери» відповідає визначенню, поданому в пункті 2.1 Додатку А Регламенту (ЄС) № 1099/2008;

(i)  «нафтові резерви» означає резерви енергоносіїв, перелік яких подається в першому абзаці пункту 3.1 Додатку С Регламенту (ЄС) № 1099/2008;

(j)  «екстрені резерви» означає резерви нафти, що відповідно до статті 3 повинні зберігатись кожною державою-членом;

(k)  «комерційні резерви» означає нафтові резерви, що зберігаються суб’єктами господарювання, на яких не розповсюджується передбачене цією Директивою зобов’язання щодо зберігання;

(l)  «спеціальні резерви» означає нафтові резерви, що відповідають визначеним в статті 9 критеріям;

(m)  «фізична доступність» означає положення стосовно розміщення та транспортування резервів, якими забезпечується їх введення в обіг або їх фактична доставка кінцевим споживачам та на ринки протягом строків та за умов, здатних зменшити проблеми з постачанням, що можуть виникнути.

Зазначені в цій статті визначення можуть уточнюватись та змінюватись відповідно до регуляторної процедури, передбаченої частиною 2 статті 23.

Стаття 3

Екстрені резерви —Обчислення зобов’язань на зберігання

1. Держави-члени приймають належні закони, підзаконні акти та адміністративні положення для забезпечення до 31 грудня 2012 року збереження на їх користь на території Співтовариства та на постійних засадах загального рівня резервів нафти, що був би еквівалентним, щонайменше найбільшій кількості, представленій або 90 днями середньодобового значення імпорту нетто, або шістдесят одним днем середнього внутрішнього добового споживання.
2. Середньодобове значення імпорту нетто, що береться до розрахунку, підраховується на основі еквівалента в сирій нафті імпорту протягом попереднього календарного року, визначеного відповідно до методики та умов, передбачених в  Додатку І.
3. Середнє внутрішнє добове споживання, що береться до розрахунку, обчислюється на основі еквівалента в сирій нафті внутрішнього споживання протягом попереднього календарного року, визначеного та підрахованого відповідно до методики та умов, передбачених в Додатку ІІ.
4. Однак, шляхом відступу від частини 2, що стосується періоду з 1 січня по 31 березня кожного календарного року, вказані у зазначеній частині середньодобові значення імпорту нетто та внутрішнього споживання визначаються на основі обсягів, що були імпортовані або спожиті протягом передостаннього календарного року, що передує зазначеному календарному року.
5. Зазначені в цій статті методика та умови обчислення зобов’язань на зберігання можуть бути змінені відповідно до регуляторної процедури, передбаченої частиною 2 статті 23.

Стаття 4

Обчислення рівня резервів

1. Рівні резервів, що утримуються, обчислюються відповідно до методів, викладених в Додатку ІІІ. У випадку обчислення рівня резервів, що утримуються для кожної категорії на підставі статті 9, ці методи застосовуються лише до продукції, що належить до певної категорії.
2. Рівень резервів, що утримуються станом на певний час, обчислюється з використанням даних розрахункового року, визначеного відповідно до правил, встановлених в статті 3.
3. Будь-який нафтовий резерв може одночасно враховуватись, як в підрахунку екстрених резервів, так і в підрахунку спеціальних резервів будь-якої держави-члена, за умови, що цей резерв задовольняє комплексу умов, передбачених цією Директивою для обох типів таких резервів.
4. Передбачені частинами 1 та 2 методи та умови обчислення рівня резервів можуть бути змінені відповідно до регуляторної процедури, передбаченої частиною 2 статті 23. Зокрема може виявитись необхідним та корисним внести зміни до зазначених методів та умов, враховуючи застосування передбаченого Додатком ІІІ скорочення з метою забезпечення узгодженості з практикою МЕА.

Стаття 5

Наявність резервів

1. В цілях цієї Директиви держави-члени забезпечують на постійних засадах наявність та фізичну доступність екстрених та спеціальних резервів. Вони запроваджують положення для ідентифікації, бухгалтерського обліку та контролю за зазначеними резервами таким чином, щоб дозволити здійснення перевірки цих резервів у будь-який час. Ця вимога застосовується також до будь-якого екстреного або спеціального резерву, який був змішаний з іншими резервами, що утримуються суб’єктами господарювання.

Держави-члени вживають всі необхідні заходи для попередження всіх перешкод та обмежень, здатних порушити експлуатаційну готовність екстрених та спеціальних резервів. Кожна держава-член може встановити обмеження або додаткові умови для можливості зберігати екстрені та спеціальні резерви поза межами її території.

2. За наявності підстав для застосування передбачених статтею 20 процедур на випадок надзвичайних ситуацій держави-члени забороняють та утримуються від вжиття будь-яких заходів, що чинять перешкоди для передачі, використання або введення в обіг екстрених або спеціальних резервів, що зберігаються на її території для іншої держави-члена.

Стаття 6

Перелік екстрених резервів— Річний звіт

1.  Кожна держава-член складає докладний перелік, який постійно оновлюється, всіх екстрених резервів, що зберігаються для неї та не є спеціальними резервами. Зазначений перелік містить зокрема необхідну інформацію для визначення місцезнаходження сховища, нафтопереробного заводу або установки зі зберігання, де розміщуються зазначені резерви, а також для визначення їх обсягів, власника та природи на основі категорій, зазначених в першому абзаці пункту 3.1. Додатку С Регламенту (ЄС) № 1099/2008.

2.  До 25 лютого кожного року кожна держава-член передає Комісії передбачений частиною 1 витяг з переліку резервів, в якому зазначаються, щонайменше обсяги та природа включених до переліку екстрених резервів станом на останній день попереднього календарного року.

3. Також держави-члени передають Комісії повну копію переліку протягом двох тижнів після будь-якого запиту Комісії; конфіденційні дані, що мають відношення до місцезнаходження резервів можуть в ньому не подаватись. Такі запити можуть направлятись протягом максимального строку п’ять років починаючи з дати, якої стосуються зазначені дані та не можуть стосуватися даних, пов’язаних з будь-яким періодом, що передував 1 січня 2013 року.

Стаття 7

Центральні об’єкти зберігання

1.  Держави-члени можуть заснувати ЦОЗ. Жодна держава-член не може заснувати більше одного ЦОЗ або будь-якого іншого подібного органу. Вона може заснувати свій ЦОЗ у будь-якому місці на території Співтовариства.

Якщо державою-членом засновується ЦОЗ, останній має форму некомерційної організації або установи, що діє в загальних інтересах та відповідно до змісту цієї Директиви не розглядається як суб’єкт господарювання.

2.  Основною метою ЦОЗ є набуття, зберігання та продаж нафтових резервів в цілях цієї Директиви або з метою виконання міжнародних угод про зберігання нафтових ресурсів. Він є єдиною організацією або установою, якій можуть бути надані повноваження для придбання або продажу спеціальних ресурсів.

3.  ЦОЗ або держави-члени можуть, на визначений строк, делегувати завдання, пов’язані з управлінням екстреними та спеціальними резервами, за винятком продажу або придбання останніх, виключно:

(a)  іншій державі-члену, на території якої розміщуються ці резерви або ЦОЗ, заснованому зазначеною державою-членом. Таке делегування не може підлягати жодному субделегуванню іншим державам-членам або заснованим ними ЦОЗ. Держава-член, якою було засновано ЦОЗ, а також кожна держава-член, на території якої будуть зберігатись резерви, має право підпорядкувати делегування отриманню її дозволу;

(b)  суб’єктам господарювання. Таке делегування не може підлягати жодному субделегуванню. Якщо делегування або зміна чи продовження строку делегування стосуються завдань, пов’язаних з управлінням екстреними та спеціальними резервами, що зберігаються на території іншої держави-члена, воно повинно бути дозволеним заздалегідь, як державою-членом для якої зберігаються резерви, так і всіма державами-членами на території яких зберігатимуться резерви.

4.  Кожна держава-член, що має ЦОЗ, накладає на нього, в цілях частин 1 та 2 статті 8, зобов’язання опубліковувати:

(a)     на постійних засадах повну розподілену за категоріями продукції інформацію про обсяги резервів, щодо яких вона може забезпечити зберігання для суб’єктів господарювання або, в разі необхідності, для зацікавлених ЦОЗ;

(b)     щонайменше сім місяців заздалегідь умови, за яких він готовий надавати послуги зі зберігання резервів для суб’єктів господарювання. Умови, за яких можуть надаватись послуги, враховуючи умови з планування, можуть також бути встановлені національними компетентними органами або в результаті проведення конкурсного відбору, призначеного вибрати найкращу пропозицію, подану операторами або, в разі необхідності, зацікавленими ЦОЗ.

ЦОЗ погоджуються на такі делегування на об’єктивних, прозорих та недискримінаційних умовах. Винагорода, що перераховується оператором не повинна перевищувати загальної вартості послуг, що були надані ЦОЗ, та не може вимагатись до формування резервів. ЦОЗ може підпорядкувати свою згоду на прийняття делегування умові надання оператором гарантії або будь-якого іншого виду забезпечення.

Стаття 8

Суб’єкти господарювання

1.  Кожна держава-член повинна забезпечувати, щоб кожен суб’єкт господарювання, на якого нею накладаються зобов’язання зі зберігання, з метою виконання цих зобов’язань відповідно до статті 3 отримував право хоча б частково та на вибір суб’єкта господарювання делегувати ці зобов’язання, але лише:

(a)  ЦОЗ держави-члена для якої відбувається зберігання резервів;

(b)  одному або численним ЦОЗ, що попередньо оголосили про їх намір зберігати такі резерви, за умови попереднього дозволу на здійснення зазначених делегувань, отриманого як від держави-члена, для якої зберігаються зазначені резерви, так і від всіх держав-членів, на території яких зберігатимуться такі резерви; та/або

(c)  іншим суб’єктам господарювання, що мають надмірні резерви або вільні накопичувальні ємності поза межами держави-члена, для якої зберігаються резерви на території Співтовариства, за умови, що зазначені делегування були попередньо дозволені, як державою-членом, для якої зберігаються резерви, так і всіма державами-членами, на території яких будуть підтримуватись резерви; та/або

(d)  іншим суб’єктам господарювання, що мають у розпорядженні надмірні резерви або вільні накопичувальні ємності на території держави-члена, для якої зберігаються резерви, за умови що зазначені делегування були попередньо повідомлені цій державі-члену. Держави-члени можуть передбачити обмеження або умови для таких делегувань.

Зазначені в пунктах (с) та (d) делегування не можуть підлягати жодному субделегуванню. Будь-яка зміна або продовження строку зазначеного в пунктах (b) або (с) делегування набирає чинності лише, якщо вона була попередньо дозволена всіма державами-членами, що надали дозвіл на делегування. Будь-яка зміна або продовження строку зазначеного в пункті (d) делегування вважається новим делегуванням.

2.  Кожна держава-член може обмежити право на делегування тим суб’єктам господарювання, на яких нею накладаються або були накладені зобов’язання щодо зберігання.

Однак, якщо такі обмеження обмежують право делегування суб’єкта господарювання на обсяги резервів, що відповідають, щонайменше 10% накладеного на нього зобов’язання на зберігання, держава-член забезпечує заснування ЦОЗ, що зобов’язаний приймати делегування, що стосується обсягів, необхідних для збереження права суб’єкта господарювання делегувати, щонайменше 10% від накладеного на нього зобов’язання на зберігання.

Зазначений в цій частині мінімальний відсоток повинен до 31 грудня 2017 року збільшитись з 10% до 30%.

3.  Без шкоди для положень, передбачених частинами 1 та 2, будь-яка держава-член може накласти на суб’єкта господарювання зобов’язання делегувати ЦОЗ держави-члена, щонайменше частину зі свого зобов’язання на зберігання.

4.  Держави-члени вживають заходи, необхідні для інформування суб’єктів господарювання про методи, які належить використовувати для обчислення зобов’язань на зберігання, що на них накладаються найпізніше за двісті днів до початку періоду, якого стосується зазначене зобов’язання. Суб’єкти господарювання використовують право делегування ЦОЗ їх зобов’язань зі зберігання щонайменше за 170 днів до початку періоду, якого стосується зазначене зобов’язання.

Якщо суб’єкти господарювання були поінформовані менше, ніж за 200 днів до початку періоду, якого стосується зобов’язання щодо зберігання, — вони мають можливість скористатися їх правом з делегування зазначеного зобов’язання в будь-який час.

Стаття 9

Спеціальні резерви

1.  Кожна держава-член відповідно до викладених в цій статті умов може взяти на себе зобов’язання підтримувати мінімальний рівень нафтових резервів, що визначається в розмірі кількості днів споживання.

Спеціальні резерви є власністю держави-члена або заснованого нею ЦОЗ та зберігаються на території Співтовариства.

2.  Спеціальні резерви можуть складатися лише з однієї або декількох категорій наступних продуктів, визначених пункті 4 Додатку В Регламенту (ЄС) № 1099/2008:

—  етан,

—  зріджений нафтовий газ,

—  автомобільний бензин,

—  авіаційний бензин,

—  пальне типу бензину для реактивних двигунів (пальне типу важкого бензину для реактивних двигунів або JP4),

—  реактивне пальне типу гасу,

—  інші види гасу,

—  газойль/дизельне пальне (дистилятне дизельне пальне),

—  нафтове паливо (з високим та низьким рівнем вмісту сірки),

—  уайт-спірит та спеціальні бензини,

—  мастильні матеріали,

—  бітум,

—  парафіни,

—  нафтовий кокс.

3.  Нафтопродукти, що входять до складу спеціальних резервів, обліковуються кожною державою-членом на основі категорій, що містяться в частині 2. Держави-члени переконуються в тому, що для розрахункового року, визначеного відповідно до правил, що містяться в статті 3 і стосуються продукції, включеної до використаних ним категорій, еквівалент в сирій нафті обсягів, що були спожиті на території держави-члена становить щонайменше 75% внутрішнього споживання, обчисленого з використанням зазначеного в Додатку ІІ методу.

Для кожної з вибраних державою-членом категорій, спеціальні резерви, які остання взяла на себе зобов’язання зберігати, відповідають заданій кількості днів середнього добового споживання, виміряного на основі їх еквівалента в сирій нафті протягом розрахункового року, визначеного відповідно до правил, передбачених статтею 3.

Зазначені в першому та другому абзацах еквіваленти в сирій нафті обчислюються шляхом збільшення на коефіцієнт 1,2 суми сукупних «зафіксованих валових внутрішніх поставок», визначених в пункті 3.2.1 Додатку С Регламенту (ЄС) № 1099/2008 для продукції, що була включена до використовуваних або зазначених категорій. Міжнародні морські бункери під час обчислення не враховуються.

4.  Кожна держава-член, якою було прийняте рішення зберігати спеціальні резерви надсилає Комісії повідомлення, що опубліковується в Офіційному віснику Європейського Союзу, яким докладно визначається рівень резервів, який держава-член взяла на себе зобов’язання підтримувати, а також строк дії такого зобов’язання, який становить щонайменше один рік. Мінімальний офіційно повідомлений рівень застосовується однаковим чином до всіх категорій спеціальних резервів, що використовуються державою-членом.

Держава-член повинна забезпечувати, щоб такі резерви підтримувались протягом всього офіційно повідомленого строку, без порушення права держави-члена практикувати тимчасові пониження рівня, спричинені виключно разовими окремими операціями з відновлення резервів.

Перелік категорій, що використовуються державами-членами залишається чинним щонайменше протягом одного року та може бути змінений лише у такий спосіб, що зміни набирають чинності лише з першого числа календарного місяця.

5.  Держави-члени, які не взяли на себе зобов’язання підтримувати для всього календарного року обсяг щонайменше тридцяти днів спеціальних резервів повинні забезпечити, щоб щонайменше третина обсягів їх зобов’язання зі зберігання перебувала в формі продукції, склад якої відповідає частинам 2 та 3.
Будь-яка держава-член, для якої зберігаються спеціальні резерви, обсяг яких відповідає щонайменше тридцяти дням, складає щорічний звіт, в якому подається аналіз вжитих національними органами влади заходів для забезпечення та перевірки наявності та фізичної доступності екстрених резервів відповідно до статті 5 та зазначає в тому самому звіті положення, які були прийняті для того, щоб дозволити державі-члену контролювати використання зазначених резервів у випадку припинення постачання нафти. Цей звіт передається Комісії до кінця першого місяця календарного року, якого він стосується.

Стаття 10

Управління спеціальними резервами

1.  Кожна держава-член розробляє та постійно оновлює докладний перелік всіх спеціальних резервів, що зберігаються на її національній території. В цьому переліку міститься зокрема вся інформація, що дозволяє чітко визначити місце розташування зазначених резервів.

Держави-члени також передають Комісії копію переліку протягом п’ятнадцяти днів після запиту Комісії; незахищені дані, що стосуються місця розташування резервів можуть не повідомлятись. Такі запити можуть направлятись протягом максимального строку п’ять років, починаючи з дати, якої стосуються запитувані дані.

2.  Якщо спеціальні резерви були об’єднані з іншими резервами нафти, держави-члени або їх ЦОЗ приймають необхідні положення для того, щоб перешкодити будь-якому переміщенню частини спеціальних резервів без попереднього письмового дозволу власника спеціальних резервів та органів держави-члена на території якої розміщуються резерви або якою було засновано ЦОЗ.

3.  Держави-члени вживають всі необхідні заходи для надання безумовного імунітету від примусового виконання для всіх спеціальних резервів, що утримуються або транспортуються на їх території незалежно від того чи мова йде про їх власні резерви, чи про резерви інших держав-членів.

Стаття 11

Наслідки делегувань

Зазначені в статтях 7 та 8 делегування жодним чином не змінюють зобов’язання, що покладаються на кожну державу-члена на підставі цієї Директиви.

Стаття 12

Статистичні виписки резервів, зазначених в статті 3

Статистичні виписки, що стосуються спеціальних резервів

1. Кожна зацікавлена держава-член розробляє та передає Комісії для кожної категорії продукції статистичну виписку спеціальних резервів, наявних станом на останній день кожного календарного місяця з уточненням обсягів та кількості днів середнього споживання протягом розрахункового календарного року, що становлять ці резерви. Якщо деякі з цих спеціальних резервів зберігаються поза межами території держави-члена, вона надає докладну інформацію про резерви, що зберігаються на території або за участі різних держав-членів та зазначених ЦОЗ. Крім того вона повинна надати докладну інформацію про те чи резерви їй належать повністю чи її ЦОЗ є повністю або частково власником зазначених резервів.

2. Кожна зацікавлена держава-член також розробляє і передає Комісії виписку спеціальних резервів, що розміщуються на її території та належать іншим державам-членам або ЦОЗ станом на останній день кожного календарного місяця та з поділом за категоріями продукції відповідно до частини 4 статті 9. Крім того, в цій виписці державою-членом зазначається в кожному випадку назву зацікавлених держави-члена або ЦОЗ, а також відповідні обсяги.

3. Передача зазначених в частинах 1 та 2 статистичних виписок здійснюється протягом календарного місяця наступного за місяцем, якого стосуються виписки.

4. Копії статистичних виписок також негайно передаються за запитом Комісії. Зазначені запити можуть подаватись протягом максимального строку п’ять років починаючи з дати, якої стосуються зазначені дані.

5. Сфера застосування, зміст та періодичність статистичних виписок, а також строки їх передачі можуть бути змінені відповідно до регуляторної процедури, передбаченої частиною 2 статті 23. Порядок передачі виписок Комісії може також бути змінений відповідно до регуляторної процедури, передбаченої частиною 2 статті 23.

Стаття 14

Виписка комерційних резервів

1.  Держави-члени передають Комісії щомісячну статистичну виписку, яка стосується обсягів комерційних резервів, що зберігаються на її національній території. З цією метою вони роблять усе можливе для захисту конфіденційних даних та утримуються від зазначення назв власників таких резервів.

2.  На основі виписок, що будуть їй передані державами-членами, Комісія опубліковує щомісячну статистичну виписку про торгові резерви на території Співтовариства з використанням сукупних рівнів.

3.  Правила щодо передачі та опублікування статистичних виписок, а також їх періодичності, можуть бути змінені відповідно до регуляторної процедури, передбаченої частиною 2 статті 23.

Стаття 15

Обробка даних

Комісія забезпечує розробку, розміщення, адміністрування та обслуговування ресурсів ІТ, необхідних для отримання, зберігання та всіх форм обробки даних, що містяться в статистичних виписках та всієї іншої інформації, що повідомляється державами-членами або отримується Комісією на підставі цієї Директиви, а також даних стосовно нафтових резервів, що були зібрані на підставі Регламенту (ЄС) № 1099/2008 та є необхідними в цілях складання виписок, що вимагаються на підставі цієї Директиви.

Стаття 16

Біопальне та добавки

1.  Біопальне та добавки враховуються під час підрахунку зобов’язань зі зберігання на підставі статей 3 та 9 лише у випадках, коли вони були змішані з зазначеними нафтопродуктами.

2.  Біопальне та добавки також враховуються під час розрахунку рівнів резервів, що фактично зберігаються, якщо:

(а)  вони були змішані з зазначеними нафтопродуктами; або

(b)  вони зберігаються на території зазначеної держави-члена, за умови, що останньою були прийняті правила, які гарантують, що вони будуть змішані з нафтопродуктами, що зберігаються відповідно до приписів в сфері зберігання, що запроваджуються в цій Директиві та, що вони будуть використані в транспортному секторі.

3.  Правила врахування біопального та добавок під час підрахунку зобов’язань зі зберігання та рівнів резервів, зазначених в частинах 1 та 2, можуть бути зміненими відповідно до регуляторної процедури, передбаченої частиною 2 статті 23.

Стаття 17

Координаційна група з питань нафти та нафтопродуктів

1.  Було створено координаційну групу з питань нафти та нафтопродуктів (в подальшому названу «координаційна група»). Координаційна група є консультативною групою, яка сприяє проведенню аналізу ситуації у Співтоваристві, що стосується безпеки постачання нафти та нафтопродуктів та сприяє координації і впровадженню заходів у цій сфері.

2.  До складу координаційної групи входять представники держав-членів. Очолюється вона Комісією. За запрошенням Комісії в роботі координаційної групи можуть брати участь представницькі органи зазначеного сектору.

Стаття 18

Перевірка стану підготовки до надзвичайних ситуацій та створення резервів

1.  Комісія може, узгоджено з державами-членами, розпочати перевірки їх стану підготовки до надзвичайних ситуацій та, якщо вона вважатиме за необхідне, заходів зі створення резервів, вжитих з метою подолання таких надзвичайних ситуацій. Під час підготовки цих перевірок Комісія враховує зусилля, докладені іншими інституціями та міжнародними організаціями та проводить консультації з координаційною групою.

2.  Координаційна група може погодитись на те, щоб уповноважені агенти та представники інших держав-членів брали участь у перевірках. Державні службовці, призначені державою-членом, що перевіряється, можуть супроводжувати осіб, що здійснюють перевірку. Протягом одного тижня після оголошення про зазначену в частині 1 перевірку будь-яка держава-член, якою не було офіційно повідомлено Комісії конфіденційні дані про місцезнаходження резервів на підставі статей 6 та 9, надає цю інформацію у розпорядження представників Комісії або уповноважених нею осіб.

3.  Держави-члени переконуються в тому, що їх органи влади та особи, уповноважені на зберігання та управління екстреними та спеціальними резервами погоджувались на перевірки та надавали допомогу особам, уповноваженим Комісією на проведення перевірок. Держави-члени стежать зокрема за тим, щоб дозволити зазначеним особам ознайомлюватись зі всіма документами та реєстрами, що стосуються резервів та мати доступ до всіх об’єктів, на яких зберігаються резерви, а також до документів, що мають до них відношення.

4.  На підставі цієї статті результати проведених перевірок повідомляються державі-члену, що підлягала перевірці, а також можуть передаватись координаційній групі.

5.  Держави-члени та Комісія роблять усе можливе для того, щоб державні службовці, представники та інші особи, що працюють під керівництвом Комісії, а також члени координаційної групи зобов’язані не розповсюджувати інформацію, що була отримана або обміняна на підставі цієї статті, яка, за своїм характером містить професійну таємницю, зокрема це така інформація, як відомості про особу власників резервів.

6.  Зазначені в частині 1 цілі перевірок не можуть включати обробку даних персонального характеру. Дані персонального характеру, які могли б бути знайденими або розголошеними під час таких перевірок не можуть бути ні отриманими, ні врахованими та, в разі випадкового отримання, — підлягають негайному знищенню.

7.  Державами-членами вживаються всі необхідні заходи для забезпечення збереження щонайменше протягом п’яти років даних, записів, виписок та документів, пов’язаних з екстреними та спеціальними резервами.

Стаття 19

Захист фізичних осіб, що стосується обробки даних

Ця Директива не завдає шкоди та жодним чином не впливає на рівень захисту осіб, що стосується обробки даних персонального характеру на підставі положень права Співтовариства та національного права та, зокрема, не вносять жодних змін ні до зобов’язань держав-членів, що стосується обробки даних персонального характеру, таких як зобов’язання, передбачені Директивою 95/46/ЄС, ні до зобов’язань, що покладаються на інституції та органи Співтовариства на підставі Регламенту (ЄС) № 45/2001, що стосується обробки такими органами даних персонального характеру під час виконання ними службових обов’язків.

Стаття 20

Процедури на випадок виникнення надзвичайних ситуацій

1.  Держави-члени забезпечують впровадження процедур та вживають всі необхідні заходи для того, щоб їх компетентні органи у разі значного порушення постачання могли швидко ефективно та у прозорий спосіб ввести в обіг всі або частину їх екстрених і спеціальних резервів та здійснити загальне або спеціальне обмеження споживання в залежності від визначеного дефіциту постачань inter alia шляхом пріоритетного надання нафтопродуктів певним категоріям споживачів.

2.  Держави-члени повинні в будь-який час мати плани дій за надзвичайних обставин, що можуть бути впроваджені у випадку значного порушення постачання та передбачають організаційні заходи, які мають бути вжитими для забезпечення впровадження зазначених планів. На її вимогу держави-члени інформують Комісію про їхні плани дій за надзвичайних обставин, а також про положення організаційного характеру, що мають до них відношення.

3.  У випадку фактичного міжнародного рішення про введення в обіг резервів, що стосується однієї або кількох держав-членів:

(a)  зазначені держави-члени можуть використовувати їх екстрені та спеціальні резерви для виконання міжнародних зобов’язань на підставі зазначеного рішення. В такому випадку держава-член негайно інформує Комісію для того, щоб остання могла скликати збори координаційної групи або розпочати консультації з членами цієї групи електронним шляхом з метою зокрема оцінки наслідків такого введення в обіг;

(b)  Комісія повинна рекомендувати державам-членам ввести в обіг всі або частину їх екстрених та спеціальних резервів або вжити інші заходи аналогічної дії, які вважатимуться за належні. Комісія може діяти лише після проведення консультації з координаційною групою.

4.   За відсутності фактичного міжнародного рішення про введення в обіг резервів, але якщо раптово виникають проблеми у постачанні сирої нафти або нафтопродуктів до Співтовариства або будь-якої з держав-членів, Комісія, за наявності підстав, інформує про це МЕА та, в разі необхідності, діє узгоджено з останнім, а також у найкоротший строк організовує на вимогу будь-якої держави-члена або за своєю власною ініціативою консультації координаційної групи. Якщо консультація координаційної групи вимагається будь-якою державою-членом, вона організовується найпізніше через чотири дні після подання запиту, за винятком випадків, коли держава-член погоджується на більш пізній строк. На основі результатів вивчення ситуації координаційною групою Комісія визначає чи є значні порушення у постачанні нафти та нафтопродуктів.

Якщо вважається, що відбулося значне порушення у постачанні Комісія дозволяє повне або часткове введення в обіг обсягів екстрених та спеціальних резервів, що були запропоновані з цією метою зазначеними державами-членами.

5.  Держави-члени можуть ввести в обіг їх екстрені та спеціальні резерви та знизити їх рівень таким чином, щоб він був нижчим за обов’язкове мінімальне граничне значення, закріплене цією Директивою, до розміру обсягів, необхідних станом на теперішній час для надання першої відповіді у випадку нагальної необхідності або для протидії місцевим кризам. Якщо ними вживаються заходи такого характеру держави-члени негайно інформують Комісію про обсяги, що були введені в обіг. Комісія передає цю інформацію членам координаційної групи.

6.  У випадках, коли застосовуються частини 3, 4 та 5 державам-членам дозволяється тимчасово підтримувати рівні резервів, що є нижчими за встановлені цією Директивою. У такому випадку Комісія визначає на основі результатів координаційної групи та, за наявності підстав, узгоджено з МЕА та враховуючи зокрема становище на міжнародних ринках нафти та нафтопродуктів, обґрунтований строк протягом якого держави-члени повинні відновити резерви для досягнення мінімальних обов’язкових рівнів.

7.  Рішення, прийняті Комісією на підставі цієї статті не перешкоджають застосуванню інших можливих міжнародних зобов’язань зазначених держав-членів.

Стаття 21

Санкції

Держави-члени визначають порядок застосування санкцій за порушення національних норм, ухвалених на підставі цієї Директиви та вживають будь-які заходи,
необхідні для забезпечення впровадження останніх. Такі санкції повинні бути ефективними, пропорційними та переконливими. Держави-члени офіційно повідомляють такі положення Комісії до 31 грудня 2012 року, а також негайно повідомляють їй про будь-які подальші зміни до зазначених положень.

Стаття 22

Перегляд

До 31 грудня 2015 року Комісія здійснює оцінку функціонування та імплементації цієї Директиви.

Стаття 23

Комітет

1.  Комісія працює за сприяння Комітету.

2.  У випадку, коли робиться посилання на цю частину, — застосовуються статті 5 та 7 Рішення 1999/468/ЄС.

Стаття 24

Скасування

Директива 73/238/ЄЕС, Директива 2006/67/ЄС та Рішення 68/416/ЄЕС скасовуються після 31 грудня 2012 року.

Посилання, зроблені на скасовані Директиви та Рішення, належить розуміти як посилання на цю Директиву.

Стаття 25

Транспонування

1.  До 31 грудня 2012 року держави-члени вводять в дію закони, підзаконні акти та адміністративні положення, що є необхідними для виконання цієї Директиви.

Шляхом відступу від першого абзацу, держави-члени, що не є членами МЕА станом на 31 грудня 2012 року та які повністю залежать від імпорту нафтопродуктів для їх внутрішнього споживання, вводять в дію закони, підзаконні акти та адміністративні положення, необхідні для виконання частини 1 статті 3 цієї Директиви до 31 грудня 2014 року. До того часу, поки зазначені держави-члени введуть в дію такі закони, — вони повинні підтримувати резерви нафти на рівні вісімдесяти одного дня середньодобового значення чистого імпорту.

Якщо держави-члени ухвалюють закони, вони повинні містити посилання на цю Директиву або супроводжуватись таким посиланням під час їх офіційного опублікування. Порядок здійснення такого посилання визначається державами-членами.

2.  Держави-члени повідомляють Комісії текст основних положень внутрішнього права, що ними ухвалюються в галузі, на яку розповсюджується дія цієї Директиви.

Стаття 26

Набрання чинності

Ця Директива набирає чинності на двадцятий день після її опублікування в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Стаття 27

Адресати

Цю Директиву адресовано державам-членам.

Вчинено у Брюсселі, 14 вересня 2009 року.

За Раду

Голова

C. MALMSTROM